Тема 6. Священна Римська імперія

Як ви вже знаєте, Верденський поділ 843 р. заклав основи трьох сучасних держав: Франції, Італії та Німеччини. Спочатку східна частина колишньої імперії Карла Великого називалася Східним Франкським королівством. Але насправді це королівство складалося із п’яти герцогств, які постійно боролися між собою, мало зважаючи на верховного правителя — короля з династії Каролінгів. Попри те, вони змогли успішно відбити напади вікінгів. Однак наприкінці X ст. зі сходу прийшов новий небезпечний ворог — кочові племена угорців або мадярів. Вони осіли на великій рівнині на схід від земель королівства і постійно влаштовували набіги на своїх сусідів.

Для організації захисту герцоги вирішили об’єднатись, і в 919 р. обрали собі нового короля — саксонського герцога Генріха І Птахолова (919-936). Від цієї події бере свій відлік історія Німецького королівства. Генріх І зумів припинити чвари між знаттю в країні, а також організував оборону проти мадяр. Він наказав будувати невеликі фортеці — бурги та організував загони важкоозброєних кіннотників — лицарів.

Син Генріха І Оттон І (936-973) у 955 р. у битві на р. Лех розбив військо мадярів, чим остаточно припинив їхні набіги. Оттон І вірив, що зможе відновити Римську імперію Карла Великого, а тому прагнув, подібно до свого славетного предка, бути коронованим у Римі з рук Папи Римського. Тому в 961 р. Оттон І здійснив похід до Італії, підтримав папу Іоанна XII в боротьбі проти непокірних васалів і повернув йому втрачений папський престол. За це вдячний папа коронував Оттона І як римського імператора.

Генріх І Птахолов

Генріх І Птахолов отримав своє прізвисько через кількасот років після своєї смерті. У XII ст. з’явилась оповідь про те, що гінці зі звісткою про обрання його королем застали Генріха за ловом птахів. Невідомо, наскільки достовірним є цей переказ, принаймні в інших історичних джерелах згадується, що Генріх любив полювати.

Віднайдіть на карті церковні володіння на території Священної Римської імперії. Про що це може свідчити?

Світський — окремий від будь-якої релігії чи церкви.

Інвеститура — частина церемонії васальної клятви, під час якої сеньйор передавав васалові предмет (грудку землі, жезл, кинджал, рукавичку тощо), що символізував земельний наділ, який той отримував. У Священній Римській імперії між імператором та папою розгорнулася боротьба за те, хто мав надавати земельні наділи духовним особам і отримувати від них васальну клятву.

Подальша історія Священної Римської імперії була тісно пов’язана з християнством та Церквою. Влада імператора освячувалась Церквою; він мав виступати захисником релігії, а ще — оберігати ввірені йому території від зовнішніх загроз. Водночас імператори та папи постійно боролися за те, чия влада є верховною — духовна чи світська. Наприклад, імператор Генріх IV (1050-1106) зазнав принизливої поразки в боротьбі з папством за інвеституру і був відлучений від Церкви. Він мусив вимолювати прощення у папи: три дні голодний і босий імператор очікував дозволу на зустріч із папою Григорієм VII, а прощення вимолював на колінах.

За правління іншого імператора, Фрідріха І Барбаросси (1122-1190), його державу стали називати Священною Римською імперією. Це, на думку імператора, мало підкреслити його незалежність від папи. Фрідріх І також намагався вести військові дії проти пап. Він програв, але встиг завоювати північну область Італії — Ломбардію.

Корона імператора Священної Римської імперії

Руїни Каносського замку (сучасний вигляд)

Папа Римський Григорій VII (1073-1085) провів низку церковних реформ; серед іншого йшлося про скасування інвеститури. Це викликало обурення імператора Генріха IV, який не бажав утрачати свою владу над єпископами. Він розпочав політичну боротьбу проти папи. У відповідь той відлучив імператора від Церкви. Цим скористалися невдоволені Генріхом IV німецькі феодали та власні діти, розпочавши повстання проти імператора.

За такої ситуації Генріху IV не залишилося іншого виходу, як шукати примирення з папою. Холодної зими 1077 р. імператор із невеликим почтом прибув до резиденції папи в замку Каносса на півночі Італії. Протягом трьох діб Генріх IV був змушений стояти босоніж, в одязі спокутного грішника, перед ворітьми замку, доки Григорій VII його пробачив. Відтоді слово «Каносса» стало символом підкорення світської влади духовній, а вислів «ходіння в Каноссу» означає глибоке приниження переможцем переможеного.

Фрідріх II

Кафедральний собор в Палермо, Сицилія, де похований Фрідріх II (сучасний вигляд)

Слон — подарунок Фрідріху II від єгипетського султана. Середньовічна мініатюра

Нащадок Барбаросси Фрідріх II (1220-1250), навпаки, вирізнявся нетиповим для свого часу прохолодним ставленням до релігії. Він так затягував з початком чергового хрестового походу, що папа наклав на нього відлучення від Церкви. Але Фрідріх II навіть і не спробував зняти його з себе. Натомість імператор вирушив до Святої землі, де мирно домовився із султаном Єгипту про передачу Єрусалима та інших святих місць на п’ять років під владу християн. Папа був настільки розлючений, що навіть відлучив від Церкви і місто Єрусалим. До кінця життя Фрідріх II так і не помирився з папою, який називав його антихристом і сином диявола.

Фрідріх II не любив Німеччину і майже все своє життя провів у Сицилійському королівстві, яке перетворив на могутню централізовану державу. Розкіш палацу Фрідріха II нагадувала двір арабського халіфа. На вулиці міста і в мандрівки королівством імператор виїздив у супроводі воїнів на індійських слонах і верблюдах. Фрідріх II приділяв увагу й розвитку освіти. За його наказом 1224 р. в Неаполі заклали університет — перший університет, заснований світською владою.

Хто був засновником Німецького королівства?
Пригадайте, що таке інвеститура.

2. Німецький «наступ на Схід»

На схід від земель Священної Римської імперії, у межиріччі Ельби та Одера і на узбережжі Балтійського моря, мешкали західнослов’янські язичницькі племена. Вони не мали власної держави. Спочатку їх невдало намагалися завоювати Генріх І й Оттон І. Новий наступ на ці землі розгорнувся в середині XII ст.: у 1147 р. Папа Римський дозволив німецьким хрестоносцям здійснити Хрестовий похід не в Палестину, а на землі слов’ян-язичників. Хрестоносцям легко вдалося захопити ці території, оскільки вони переважали в силі. На спустошених землях постало маркграфство Бранденбург, центром якого в XIII ст. стало місто Берлін.

У XIII ст. починається німецька колонізація балтійських земель, що були заселені балтськими племенами. Німецькі купці першими проклали шлях у ці землі, за ними рушили місіонери, а згодом і лицарі. Вслід за ними на схід подалися німецькі селяни, ремісники, яких феодали заохочували всілякими пільгами. Місцеве населення винищувалося або витіснялося. У 1201 р. на землях племен лівів була заснована Рига, яка згодом стала центром нової німецької землі — Лівонії.

Битва під Ґрюнвальдом (сучасне зображення)

Новозасновані німецькі держави ворогували із сусідніми руськими князівствами — Новгородом, Псковом та Полоцьком. Після поразки у битві на Чудському озері («Льодове побоїще», 1242 р.) німці були змушені зупинити свій «наступ на Схід».

У 1231 р. почалося підкорення балтського племені пруссів. Головну роль у їхньому завоюванні відіграв Тевтонський орден, запрошений у Балтію польським герцогом Конрадом Мазовецьким, володіння якого найбільше страждали від набігів пруссів. На підкорених землях тевтонці створили сильну державу, яка незабаром стала загрозою як для Польщі, так і для руських князівств. У 1238 р. в битві під Дорогочином галицько-волинський князь Данило Романович завдав їм першої серйозної поразки. У 1410 р. об’єднане військо Польщі та Литви завдало поразки тевтонським лицарям у битві під Ґрюнвальдом, а землі Тевтонського ордену стали васально залежними від польського короля.

Німецька колонізація відбувалася не лише за допомогою сили зброї. Правителі країн Центрально-Східної Європи запрошували німецьких селян, ремісників та шахтарів у свої володіння з надією, що їхні знання та досвід допоможуть розвитку міст та ремесел. Так у багатьох містах з’явився значний прошарок німецького населення.

3. Організація влади у Священній Римській імперії

У Х-ХІІІ ст. до складу Священної Римської імперії належали території сучасних Німеччини та Чехії, значна частина Італії та королівство Бургундія. Проте управління цими величезними територіями відбувалося приблизно так, як і за часів Карла Великого.

Імперія складалася з численних князівств і графств, кожне з яких мало власну систему управління та закони, причому вони нерідко могли суперечити імператорським розпорядженням. Німецькі князі були повновладними господарями у своїх володіннях. Так, наприклад, відкриття дороги через перевал Сен-Готард в Альпах перетворило Рейнську долину на популярний торговий маршрут, тож місцеві князі піднімали плату за проїзд своїми землями, поки вона не досягла космічних розмірів.

Тевтонські лицарі (сучасне зображення)

Крім того, феодали часто повставали проти імператора, а ще постійно влаштовували міжусобні війни. Починаючи з XIII ст., князівства фактично перетворилися на маленькі самостійні держави, а імператор виконував радше церемоніальні функції. Проте за ним зберігався обов’язок здійснювати правосуддя — судових органів в імперії не існувало до кінця XV ст. Так само не було й столиці та впорядкованої системи управління імперією: адміністративні й фінансові органи мігрували по всій країні вслід за імператором та його почтом.

Імператор разом з усім своїм двором постійно подорожував власними володіннями, вирушаючи туди, де справи вимагали його присутності, або ж туди, де можна було розважитися.

Цікаво, що імператорський престол у Священній Римській імперії не передавався у спадок — імператора обирали. Порядок обрання імператора визначала Золота булла, видана у 1356 р. імператором Карлом IV (1346-1378). Згідно з нею спочатку більшістю голосів сім курфюрстів (князів-виборщиків; від нім. Kür — «вибір» і Fürst — «князь») обирали короля, якого Папа Римський потім вже коронував як імператора Священної Римської імперії.

Золота булла — у Візантійській імперії золотою печаткою (латинською мовою — буллою) скріплювались найважливіші державні документи. Цю традицію перейняли і західноєвропейські володарі.

Золота булла закріплювала право князів на вищий суд у межах своїх володінь, карбування власної монети, відкриття шахт, що добували золото і срібло. Дозволялося вести «законно оголошені» війни, але війни васалів проти сюзерена були заборонені. Фактично закріплювався наявний стан речей у Священній Римській імперії. Золота булла стала основною для видання законів імперії аж до її ліквідації у 1806 р. З 1512 р. імперія стала називатися Священною Римською імперією німецької нації.

Який документ закріплював феодальну роздробленість Священної Римської імперії?

Сторінка Золотої булли 1356 р.

Золота печатка, яка скріплювала Золоту буллу

Висновки

Священна Римська імперія утворилася із королівства східних франків, що виникло внаслідок Верденського поділу. Її особливістю став тісний взаємозв’язок між релігійною та світською політикою. Також, на відміну від Англії та Франції, тут не відбулося централізації державного управління. Навпаки, Золота булла 1356 р. закріплювала феодальну роздробленість імперії.

Німецький «наступ на Схід» мав форму хрестових походів, але за суттю був одним із напрямів зовнішньої колонізації у Європі.

Закріпимо знання та вміння

Перевірте себе

1. Внаслідок яких подій у Західній Європі з’явилася нова Римська імперія? Хто став першим імператором нової імперії? 2. За правління якого імператора Римська імперія стала називатися Священною? 3. Що стало причиною конфлікту між Папою Римським Григорієм VII та імператором Генріхом IV? 4. Назвіть дату битви під Грюнвальдом. Чому вона відбулась? Якими були її наслідки? 5. Які права мали феодали Священної Римської імперії згідно із Золотою буллою? 6. За матеріалами підручника і додатковими джерелами підготуйте короткі презентації або повідомлення про цікаві факти з історії та повсякдення Священної Римської імперії.

Опрацюйте разом

1. На території розселення яких племен здійснювався німецький «наступ на Схід»? Якими були його результати? 2. Обговоріть у парах, що було основною причиною боротьби між папами та імператорами. 3. Розкрийте суть вислову «ходити в Канносу». 4. Порівняйте організацію влади у Священній Римській імперії та Франції середини XIV ст. 5. Обговоріть у групах: з чим пов’язані зміни в назві імперії: Римська імперія — Священна Римська імперія — Священна Римська імперія німецької нації. 6. Завершіть таблицю в робочому зошиті.

Правитель

Роки правління

Характеристика

Організував успішну оборону проти нападів угорців

§ 38. Розпад Римської імперії. Велике переселення народів

Активна зовнішня політика спричиняла постійні конфлікти Риму із сусідніми державами. І за часів республіки, і в добу імперії римлянам вдавалося перемагати ворогів чи принаймні досягати вигідних компромісів із ними. Проте на початку нової ери зросла небезпека від нових противників — войовничих варварів, що почали переміщуватися з північного сходу на захід.

Пригадайте, кого і чому греки та римляни називали варварами.

У II ст. до н. е. на північні рубежі Риму посилився тиск германських племен тевтонів та кімварів. Лише сила армії стримала варварів від масового проникнення на землі імперії. На початку II ст. Гай Марій розбив германців, але це була тільки перша хвиля майбутньої навали.

Поміркуйте, чим римські землі могли привабити варварів.

На початку нової ери Рим межував із територіями, підконтрольними франкам, готам, вандалам, лангобардам, саксам і англам. Ці племена не мали власної держави, але й не перебували на нижчому рівні розвитку.

Пригадайте, якою була суспільна організація за родоплемінного ладу. Накресліть у зошиті таблицю й заповніть у ній пропуски.

Для нападів на прикордонні території римлян варварські племена об’єднувалися в потужні союзи. Знесилена війнами і політичними кризами влада імперії погоджувалася на мирні угоди з ними й виділяла землі для їхніх поселень. Із часом варвари почали отримувати місця у римських легіонах. Варварське походження мали навіть деякі римські полководці.

Прочитайте свідчення Тацита про германців.

Чим відрізнялося ставлення до жінок у германській і римській традиціях?

Велике переселення народів

Велике переселення народів — рух племен і народів Європи у IV-VII ст. у різних напрямках, що розпочався із вторгнення гунів до північної частини Римської імперії.

Розгляньте карту. Поміркуйте, що змусило велику кількість племен і цілих племінних союзів переміщатися на дуже далекі відстані.

Гуни — це народ, полчища якого промандрували десятки тисяч кілометрів від кордонів Давнього Китаю до Римської імперії. Дослідники не мають єдиної версії походження цих племен. Але відомо, що страх перед навалою гунів змушував інші племена залишати рідні землі й шукати захисту на території Римської імперії. Ті, хто наважувався чинити опір, були підкорені гунами і разом з ними просувалися дедалі ближче до кордонів Риму.

У 375 р., рятуючись від гунів, вестготи звернулися із проханням до імператора Валента оселитися на підвладних йому територіях.

Правитель Риму погодився надати їм землі у Фракії (на сході Балканського півострова) та провіант на перший час в обмін на службу в римському війську.

Та римські чиновники не дали германцям достатньої кількості їжі, і голод змусив готів виступити проти римлян. Ті у відповідь спрямували проти повстанців імператорську армію. У 378 р. поблизу Адріанополя відбулася вирішальна битва, переможцями у якій стали вестготи. Тисячі воїнів загинули, залишки римської армії заховалися за стінами Адріанополя. Після невдалих спроб штурмувати місто готи попрямували до Балканського півострова, сподіваючись на допомогу одноплемінників-легіонерів. Але всіх легіонерів-готів було вбито за наказом командувача імператорської армії.

Прочитайте свідчення про нашестя готів військового історика Амміана Марцелліна.

Якою була основна причина агресії готів щодо римлян?

Римляни застосовували щодо варварів політику «поділяй і володарюй». Вони намагалися підкупити вождів племен, пересварити їх між собою, окремим германцям давали земельні наділи в межах імперії. Усе це допомагало Риму певний час стримувати варварів. Після поразки під Адріанополем римляни спинили вестготів й об’єднали державу під владою імператора Феодосія. Але його смерть спричинила загострення кризи — і у 395 р. держава знову розпалася й утворилися Західна Римська імперія зі столицею в Римі та Східна Римська імперія зі столицею у Константинополі. Пізніше Східну Римську імперію почали називати Візантією (від назви міста Візантій).

У 401 р. Західна Римська імперія не мала достатньо сил, щоб протистояти Аларіхові — вождю вестготів, відтак сплачувала йому відкупи аж до 410 р., коли Рим відмовився платити. Вестготи підбурили рабів, і ті вночі відчинили міську браму. Так Аларіх захопив «вічне місто». Вестготи три доби грабували Рим, а потім пішли на римські провінції.

Тим часом інші варварські племена — вандали, свеви й алани — захопили римські провінції, зокрема південь Іспанії, а в 429 р. — африканські землі.

Вторгнення гунів

Аттіла. Ілюстрація до «Нюрнберзької хроніки» Гартмана Шеделя. 1440-1514

Значної шкоди Західній Римській імперії завдали племена гунів. Відомо, що у 377 р. вони отаборилися у провінції Паннонія. Римській імперії знову вдавалося певний час стримувати гунів, сплачуючи їхньому правителеві відкуп золотом. Та у 40-х роках V ст. у гунів до влади прийшов Аттіла — хоробрий, хитрий, талановитий полководець, який мріяв про масштабні завоювання. Він прославився грабунками та насиллям, тому пізніше його почали називати «бичем Божим». Війська Аттіли напали спочатку на Східну Римську імперію. У 447 р. гуни підійшли до Константинополя, що змусило імператора заплатити величезний відкуп.

Через сто років після смерті Аттіли готський історик Йордан так описував вождя варварів: «Повелитель усіх гунів і правитель, єдиний у світі, племен мало не всієї Скіфії, гідний подиву через надзвичайну славу його серед усіх варварів».

Поміркуйте, чому Йордан саме такими словами характеризує Аттілу.

Падіння Західної Римської імперії

Західна Римська імперія витримала удар гунів, а у V ст. знову мусила стримувати агресію. Захопивши Сицилію, вандали отримали напрочуд зручний плацдарм для атаки Рима. У 455 р. вони захопили столицю Західної Римської імперії і грабували та плюндрували місто. Тисячі жителів загинули, тисячі потрапили в рабство. Вандали знищили культурну спадщину багатьох народів імперії, зруйнували величні архітектурні пам’ятки, понівечили мистецькі шедеври.

Розгляньте ескіз К. Брюллова «Нашестя Гензеріха на Рим». Яким художник зобразив «вічне місто»?

Поміркуйте, чому варвари не залишилися володарювати в Римі, а вирушили до інших провінцій.

Карл Брюллов. Нашестя Гензеріха на Рим. Ескіз. Близько 1834

Вандали — давнє східногерманське плем’я.

Поміркуйте, як пов’язаний із подіями 455 р. термін «вандалізм».

Землі Рима опинилися під контролем варварських вождів. Імператори стали маріонетками — протягом 455-476 рр. змінилося аж дев’ять таких правителів. Урешті-решт у 476 р. варварський вождь Одоакр позбавив влади юного імператора Ромула й направив посольство до правителя Східної Римської імперії Флавія Зенона із проханням не призначати імператора для Італії, оскільки сам прагнув отримати титул римського патриція. Зенон виконав його прохання, й Одоакр став королем Італії.

Визначте причини пограбування і знищення варварами Рима.

Підсумки

Тисячолітній Рим поступово занепадав, і наприкінці V ст. Західна Римська імперія зникла з карти світу. На її території з’явилася велика кількість варварських королівств. Історики вважають рік падіння Західної Римської імперії завершенням історії давнього світу. Але розвиток європейської цивілізації тривав — розпочинався новий історичний період, який називають епохою Середньовіччя.

Домашнє завдання

1. Порівняйте життя варварів і римлян. Визначте, чи були спільні риси в їхніх побуті, суспільному устрої та культурі. За потреби скористайтеся додатковими джерелами інформації.
2. Складіть історичний портрет Аттіли, Аеція або Гензеріха.