§ 9. Правотворчість та систематизація нормативно-правових актів

Чому необхідна чітко визначена процедура створення нових нормативно-правових актів?

ОСНОВНЕ ПОНЯТТЯ: правотворчість.

1. Що таке правотворчість

Норми права не з’являються самі по собі. Як ви пам’ятаєте, норма права встановлюється, змінюється та припиняється в установленому порядку. Цей процес права називається правотворчістю.

Правотворчість — форма владної діяльності держави, спрямована на встановлення, зміну чи припинення норм права.

Правотворчість зазвичай здійснюється безпосередньо державою в особі її компетентних органів. В окремих випадках держава може делегувати правотворчість (передати право встановлювати норми права) й іншим суб’єктам, наприклад органам місцевого самоврядування, яким надано право видавати нормативно-правові акти з питань місцевого значення. Крім цього, можливі випадки безпосередньої правотворчості народу, коли нормативно-правовий акт видається за результатами референдуму.

Норми права існують у формі джерел права. Саме тому правотворчість завжди пов’язана зі створенням джерела права, у якому містяться нові або змінені норми права. В Україні це переважно створення нормативно-правових актів. У зв’язку з тим, що нормативно-правові акти поділяються на дві великі групи — закони та підзаконні нормативно-правові акти, розрізняють законодавчу діяльність, яка пов’язана зі створенням, зміною чи скасуванням законів, та підзаконну правотворчу діяльність, яка пов’язана зі створенням, зміною чи скасуванням підзаконних нормативно-правових актів.

ПРИГАДАЙТЕ! Які підзаконні нормативно-правові акти існують в Україні?

Ще однією особливістю правотворчої діяльності є її чітка регламентація, тобто відповідність установленим правилам. Законодавство визначає, хто має право видавати нормативно-правові акти, які процедури для цього необхідно здійснити, які відносини може регулювати той чи інший нормативно-правовий акт, яким чином він набуває юридичної сили.

Процес правотворчості суттєво відрізняється залежно від суб’єкта правотворчості та виду джерела права, у якому закріплюються нові норми права. Разом із цим, як правило, виділяють такі найбільш загальні стадії правотворчості:

1) Передпроектна стадія, що включає визначення та обґрунтування необхідності створення нових норм права.

2) Проектна стадія, яка охоплює прийняття рішення про підготовку проекту нормативно-правового акта та оформлення нових норм права в ньому, узгодження проекту із зацікавленими особами та організаціями.

3) Обговорення проекту нормативно-правового акта та прийняття самого нормативно-правового акта. Ця стадія є центральною стадією правотворчості.

4) Засвідчу вальна стадія, яка включає підписання нормативно-правового акта уповноваженою на це особою та його реєстрацію.

5) Інформаційна стадія, що передбачає опублікування нормативно-правового акта або його доведення до виконавців.

2. Що являє собою законодавчий процес та з яких стадій він складається

Вищу юридичну силу в Україні мають закони, тому законодавчий процес є найважливішим видом правотворчості.

Законодавчий процес — це врегульована Конституцією і законами України діяльність парламенту щодо підготовки, обговорення, прийняття законів та їх оприлюднення.

Законодавчий процес поділяється на стадії, які являють собою відносно самостійні дії зі створення та оприлюднення закону.

Засідання Верховної Ради України — єдиного органу законодавчої влади

Першою стадією є внесення (подання) законопроекту до парламенту. Подавати до Верховної Ради України законопроекти мають лише суб’єкти законодавчої ініціативи. До них належать: Президент України, народні депутати України та Кабінет Міністрів України. Зазвичай подачі проекту закону до парламенту передує етап передпроектної підготовки, який включає написання тексту законопроекту, його погодження. При цьому безпосередньою підготовкою законопроекту можуть займатися не лише суб’єкти законодавчої ініціативи, а фактично необмежене коло осіб. Проте лише суб’єкти законодавчої ініціативи можуть подати його до парламенту на розгляд.

Після реєстрації законопроекту в парламенті проект закону проходить попередній розгляд і обговорення в комітетах парламенту. У п’ятиденний строк він направляється до комітетів Верховної Ради України, які визначені профільними за предметом законопроекту (наприклад, законопроект у сфері освіти — до комітету з питань науки і освіти, законопроект у сфері медицини — до комітету з питань охорони здоров’я тощо). Комітет Верховної Ради України, визначений головним за цим законопроектом, у 30-денний строк попередньо розглядає законопроект, ухвалює висновок щодо доцільності включення його до порядку денного сесії Верховної Ради України.

Після цього починається третя стадія законодавчого процесу — обговорення, прийняття рішень щодо законопроекту на пленарних засіданнях Верховної Ради України. Протягом 30 днів після ухвалення висновку головного комітету парламент розглядає питання щодо включення законопроекту до порядку денного Верховної Ради України.

Розгляд законопроектів Верховною Радою України здійснюється за процедурою трьох читань.

У першому читанні обговорюються основні принципи, положення, структура законопроекту. Парламент може ухвалити рішення прийняти законопроект за основу, відхилити його або відправити на доопрацювання для повторного першого читання.

У разі прийняття законопроекту за основу законопроект після опрацювання комітетом передається на друге читання. Під час нього відбувається постатейне обговорення з урахуванням внесених під час опрацювання проекту пропозицій та поправок. Закон може бути прийнятий у ході другого читання (тоді парламент голосує за рішення прийняти законопроект у другому читанні та в цілому). Крім цього, законопроект може бути відхилений, повернутий на доопрацювання для повторного другого читання або прийнятий та переданий комітету для підготовки до третього читання.

Третє читання передбачає прийняття законопроекту, що потребує узгодження і доопрацювання. Під час нього здійснюється обговорення та прийняття рішень щодо поправок, поданих у другому читанні, та голосування щодо статей, текст яких зазнав змін після другого читання. Після третього читання закон приймається в цілому. Разом із цим Верховна Рада України може також відхилити законопроект, повернути його на доопрацювання з наступним його поданням на повторне третє читання, відкласти голосування щодо нього в цілому до прийняття інших рішень.

Після прийняття законопроекту Верховною Радою України настає стадія підписання та оприлюднення закону. У разі прийняття законопроекту він підписується Головою Верховної Ради України та передається Президентові України на підпис. Президент України протягом 15 днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. Якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України й опубліковується за його підписом.

Закон набирає чинності через десять днів із дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Наприклад, Конституція України набула чинності з дня її прийняття.

3. Яким чином нормативно-правові акти діють у часі, просторі та за колом осіб

Усі нормативно-правові акти мають певні часові й територіальні межі свого існування та дії, а також поширюються на визначене коло осіб.

За загальним правилом, нормативно-правові акти застосовуються до відносин, що мали місце в період від введення їх у дію і до втрати ними сили.

За цими загальними правилами, закони й інші нормативно-правові акти набувають чинності після закінчення певного часу, передбаченого законом, із дня їхнього офіційного оприлюднення.

ПРИГАДАЙТЕ! Із якого часу закон набуває чинності в Україні?

Говорячи про дію нормативно-правового акта в часі, послуговуються правилом, виголошеним ще давньоримськими юристами: «Закон не має зворотної сили». Це вказує на те, що закон діє тільки щодо тих обставин і випадків, які виникли після набуття ним чинності. За таких обставин громадяни і юридичні особи можуть бути впевнені в тому, що закон не погіршить їхнє правове становище. Виняток становить кримінальне законодавство. У ньому, знову ж таки в інтересах громадян, діє правило: «Кримінальний закон має зворотну силу, якщо він пом’якшує або усуває караність діяння».

Дія нормативно-правових актів у просторі — це визначення території їхньої чинності. Нормативно-правовий акт застосовується на тій території, на яку поширюється суверенітет держави або компетенція відповідних органів. Отже, акти вищих органів державної влади в Україні поширюються на всю її територію, акти місцевих органів влади — на території відповідних адміністративних одиниць.

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

До території держави належать суходіл, у тому числі надра й континентальний шельф, територіальні води (12 морських миль), повітряний простір. До державної території прирівнюються морські, річкові й повітряні судна, що перебувають під прапором держави. Нормами міжнародного права передбачено, що військові судна прирівнюються до території держави без винятків, а цивільні морські й повітряні судна — у водах і повітряному просторі своєї держави, відкритому морі та повітряному просторі.

Юридична наука визнає також принцип екстериторіальності. Це означає, що певні частини території держави (будинки іноземних посольств і місій, їх транспортні засоби), а також дипломатичні представники іноземних держав, незважаючи на те, що вони фактично перебувають на території іноземної держави, вважаються такими, що розташовані на території тієї держави, яку вони представляють. Будь-які зазіхання на будинок посольства прирівнюються до зазіхань на територію держави і розглядаються як факт порушення міжнародного права.

Дія нормативно-правових актів за колом осіб передбачає, що всі громадяни, особи без громадянства, іноземці та юридичні особи, що перебувають на території держави, потрапляють під сферу дії законодавства держави, у якій вони перебувають. Існують також нормативно-правові акти, дія яких поширюється лише на певні категорії громадян (наприклад Закон України «Про статус народного депутата України»).

4. Що таке систематизація нормативно-правових актів

Нормативно-правові акти постійно змінюються з метою їх пристосування до сучасних умов. У зв’язку із цим часто виникають ситуації, коли нормативно-правові акти починають суперечити одне одному. Для того щоб їх упорядкувати та подолати суперечності, використовується процес систематизації нормативно-правових актів.

Систематизація — це впорядкування нормативно-правових актів із метою зручності в користуванні, усунення суперечностей між ними, внесення до них коректив і пристосування до змін, які відбулись в економічному і політичному житті суспільства, заміна застарілих нормативно-правових актів новими, їх комп’ютеризація.

Виділяють три способи систематизації правових актів:

1) Кодифікація — спосіб систематизації правових актів, за якого здійснюється суттєва переробка та узгодження групи юридичних норм, пов’язаних спільним предметом правового регулювання. При кодифікації окремі правові акти об’єднуються в єдиний нормативно-правовий документ. Цей вид систематизації завжди має офіційний характер. Кодифікація є найбільш глибоким способом систематизації нормативно-правових актів та передбачає суттєве опрацювання існуючих нормативно-правових приписів, внесення змін до них та створення нового нормативно-правового акта. Найпоширенішим видом кодифікаційних актів є кодекс.

ПРИГАДАЙТЕ! Наведіть приклади кодексів, що діють в Україні.

2) Інкорпорація — спосіб систематизації правових актів, що полягає в зовнішньому впорядкуванні існуючих нормативно-правових актів без переробки й зміни змісту. За результатами інкорпорації видаються збірники або зібрання, у яких нормативно-правові акти викладені в певній логічній послідовності. На відміну від кодифікації, інкорпорація не передбачає видання нових нормативно-правових актів.

Інкорпорація може бути офіційною, тобто такою, що здійснюється від імені компетентних державних органів, і неофіційною, що здійснюється видавництвами, науковими та навчальними закладами, окремими спеціалістами без спеціальних повноважень правотворчих органів.

У першому випадку на збірники, що видаються, можна посилатися під час розгляду тих або інших юридичних питань, а в другому — вони не набувають сили офіційного документа й мають лише довідково-інформаційний або навчальний характер.

3) Консолідація — спосіб систематизації нормативно-правових актів, який полягає в об’єднанні кількох нормативно-правових актів, що діють в одній і тій самій галузі суспільних відносин, у єдиний нормативно-правовий акт без зміни змісту. Консолідація поєднує риси кодифікації та інкорпорації, її використовують там, де немає можливості або необхідності кодифікації. Цей вид систематизації може здійснюватися тільки офіційно. Результатом консолідації нормативних матеріалів є видання зводу законів.

ВИСНОВКИ

• Правові норми не з’являються самі по собі, а є результатом копіткої роботи, яка називається правотворчістю. Правотворчість — це форма владної діяльності держави, в окремих випадках — безпосередньо народу, спрямована на встановлення, зміну чи припинення норм права.

• Найважливішим видом правотворчості є законодавчий процес. Його процедура визначена Конституцією та законами України й охоплює стадії від розробки проекту закону до його підписання Президентом України та опублікування.

• Дія нормативно-правових актів не є необмеженою. Зокрема, вона обмежена часом та простором. За загальним правилом, нормативно-правові акти діють лише на ті правовідносини, що виникли після набуття ними чинності та лише на тій території, на яку поширюються повноваження органу, який їх видав.

• Важливою є діяльність із систематизації нормативно-правових актів, що полягає у впорядкуванні нормативно-правових актів. Видами систематизації є кодифікація, інкорпорація та консолідація.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Дайте визначення поняття «правотворчість».

2. Наведіть види правотворчості.

3. Подайте у вигляді схеми основні етапи законодавчого процесу.

4. Заповніть таблицю «Проходження законопроектом читань у Верховній Раді України».

Читання

Особливості розгляду

Які рішення можуть бути прийняті

5. Заповніть таблицю «Способи систематизації нормативно-правових актів».

Способи систематизації

Сутність способу систематизації

Документ, що є результатом систематизації

Поняття та стадії правотворчого процесу

Правотворчий процес — це процесуальна діяльність суб’єк­тів правотворчості щодо порядку формування і закріплення їхньої волі шляхом прийняття, зміни, призупинення чи скасування пра­вових норм, яка відбувається згідно встановленої процедури.

В Україні основною стадією правотворчого процесу є законода­вчий процес. Ці поняття не тотожні тому, що правотворчість охоплює не тільки діяльність, пов’язану зі створенням і прийняттям норматив­ноправового акту, а і з з’ясуванням суспільної потреби у правовому регулюванні певної сфери суспільних відносин (тобто формуванні державної волі), прийняттям рішення про підготовку правового акту, визначенням його виду та суб’єкта прийняття, а також оцінку ефекти­вності нормативноправового акту, який набрав чинності.

Також слід відмежовувати законодавчий процес як юридичне поняття від законотворчості як загальносоціального явища. Поняття “законотворчість” ширше ніж поняття “законодавчий процес”.

У кожній країні законодавчий процес має свої особливості, але він завжди чітко регулюється за допомогою Конституції, законів та спеціальних положень і регламентів, а також відображає і закріплює логіку проходження законопроекту на всіх його етапах.

Законодавчий процес — це регламентована діяльність ком­петентних державних органів з розробки, прийняття і оприлюд­нення нормативноправових актів вищої юридичної сили (законів).

Конституція України закріплює основні засади законодавчого процесу, який складається з таких стадій:

1) законодавча ініціатива, тобто право офіційно вносити до Вер­ховної Ради України пропозиції чи проект стосовно прийняття нового закону або зміни чи скасування чинного закону, які Вер­ховна Рада зобов’язана розглянути по суті. Таке право, згідно ст. 93 Конституції та Закону України “Про внесення змін до Кон­ституції України” від 8 грудня 2004 року належить:

народним депутатам України;

Кабінету Міністрів України.

Якщо президент України визнає свій законопроект невідклад­ним, то він розглядається Верховною Радою позачергово;

2) розробка законопроекту, тобто відповідно до законодавства України розроблення законопроектів здійснюється за доручен­ням Верховної Ради України, на замовлення на договірній осно­ві, а також у ініціативному порядку. Порядок розроблення зако­нопроектів визначається Положенням про структуру, виклад, зміст і оформлення проектів законів. Законопроекти, розроблені громадянами або юридичними особами у ініціативному порядку, вносяться до Верховної Ради України від імені суб’єктів законо­давчої ініціативи, чи за їхньою підтримкою з обов’язковим за­значенням усіх авторів. Верховна Рада може доручити розробку проекту закону або його частини парламентським комітетам, тимчасовій спеціальній комісії, уряду або міністерствам, колек­тивам вченихфахівців.

Законопроект подається із пояснювальною запискою, яка має містити обґрунтування необхідності його розробки та при­йняття, характеристику цілей, завдань та основних положень майбутнього нормативноправового акту, його місце в системі чинного законодавства, а також очікувані соціальноекономічні й інші наслідки його застосування.

У разі внесення законопроекту, який потребує фінансових витрат, пов’язаних з його прийняттям і реалізацією, до нього до­дається фінансовоекономічне обґрунтування та пропозиції щодо покриття цих витрат, а також оцінка відповідного міністерства.

Особливе значення має наукова експертиза законопроек­ту, тобто діяльність компетентних органів, установ, спеціалізо­ваних експертних організацій, груп або окремих експертів, щодо дослідження й оцінки наукового рівня, юридичних якостей про­екту закону, його відповідності встановленим вимогам.

Підготовлені проекти законів можуть бути оприлюднені для обговорення державними органами, науковими установами, громадськістю.

Обов’язковим є оприлюднення проектів конституційних законів та законопроектів, що виносяться на всеукраїнський ре­ферендум;

• 3) попереднє обговорення законопроекту, тобто прийнятий до розгляду законопроект за участю суб’єкта права законодавчої ініціативи та розробників проекту проходить попередній розгляд у відповідних комітетах Верховної Ради України. При цьому для підготовки висновків визначається головний комітет, якому інші комітети надають свої результати обговорення законопроекту;
• 4) офіційне обговорення законопроекту здійснюється на пленар­них засіданнях Верховної Ради України, як правило, в першому, другому і третьому читаннях.

При першому читанні законопроекту Верховна Рада за­слуховує доповідь представника суб’єкта права законодавчої ініціативи, співдоповідь ініціаторів, внесення кожного альтерна­тивного законопроекту (якщо такі є), співдоповідь головного комітету, обговорює основні положення законопроекту і його структуру (частини, статті, розділи), повноту і послідовність їх викладення. За результатами обговорення Верховна Рада прий­має рішення про відхилення законопроекту, передачу його голо­вному комітету на доопрацювання, опублікування для всенаро­дного обговорення і наступне доопрацювання за результатами обговорення, прийняття законопроекту за основу і підготовка його до другого читання.

Під час другого читання законопроекту (який є основ­ним) Верховна Рада проводить постатейне обговорення законо­проекту та здійснює постатейне голосування. У разі необхіднос­ті можуть обговорюватися і ставитися на голосування частини статті, її підпункти або речення.

Під час третього читання законопроекту відбувається прийняття закону в цілому. Крім того, на третє читання одноча­сно із законопроектом подається проект постанови Верховної Ради України про порядок введення його в дію, зміни чи допов­нення до чинних законів, а також план уряду України щодо ор­ганізаційних, кадрових, матеріальнотехнічних, фінансових за­ходів для введення даного закону в дію;

5) прийняття закону здійснюється на відкритому пленарному за­сіданні Верховної Ради України шляхом голосування простої бі­льшості голосів народних депутатів України (тобто 50 відсотків + один голос) або кваліфікованою більшістю (тобто двома тре­тинами голосів) залежно від характеру закону.

Текст закону, прийнятий Верховною Радою України, у 5денний строк підписує Голова Верховної Ради України і невід­кладно направляє його на підпис Президенту України;

6) підписання (промульгація) закону Президентом України здійснюється в установлені Конституцією строки, тобто Прези­дент України протягом 15 днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання та офіційного оприлюднення або в цей же строк застосовує своє право вето щодо прийнятого зако­ну і повертає його зі своїми зауваженнями і вмотивованими про­позиціями Верховній Раді для повторного розгляду. Якщо під час повторного розгляду закон ухвалюється у тій же редакції не менш як двома третинами голосів від конституційного складу Верховної Ради України, то вето вважається подоланим і Прези­дент України зобов’язаний підписати закон та офіційно оприлю­днити його протягом 10 днів.

У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув до Верховної Ради закон для повторного ро­згляду, то він вважається ним схваленим і має бути підписаний та офіційно оприлюднений, а також у разі якщо Президент України не підписав закон, то він офіційно публікується за під­писом Голови Верховної Ради України;

7) оприлюднення (опублікування) закону, тобто підписані Пре­зидентом України закони не пізніше як у 15денний строк після їх прийняття підлягають оприлюдненню з усіма реквізитами державною мовою в офіційних друкованих виданнях, якими є: “Офіційний вісник України”, “Офіційний вісник Президента України”, “Відомості Верховної Ради України”, “Голос Украї­ни”, “Урядовий Кур’єр”. Опублікування тексту закону в інших засобах масової інформації має виключно інформаційне значен­ня і не спричиняє ніяких юридичних наслідків.

Значення цієї стадії полягає в тому, що неоприлюднені та, таким чином, не доведені до відома населення країни закони не застосовуються;

8) набрання законом чинності. Відповідно до ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіцій­ного оприлюднення, якщо інше непередбачене самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Особливою формою законодавчої діяльності є прийняття зако­нів всеукраїнським референдумом. Всеукраїнським референдумом може бути прийнятий будьякий конституційний або звичайний закон, крім законів з питань податків, бюджету та амністії. Закони, прийняті на всеукраїнському референдумі, не потребують затвердження Верхо­вною Радою України і можуть бути змінені лише іншим всеукраїнсь­ким референдумом. Конституційні закони, прийняті всеукраїнським референдумом, мають більш вищу юридичну силу, ніж звичайні зако­ни. Датою прийняття таких законів вважається день проведення рефе­рендуму. Вони набирають чинності у порядку, визначеному самим законом, але не пізніше 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення.

Правотворчість: поняття, принципи, види та стадії

Правотворчість – це форма владної діяльності держави, а в окремих випадках – безпосередньо народу, спрямована на формулювання чи санкціонування нормативно-правових актів, за допомогою яких у діючу систему права запроваджуються нові, змінюються чи скасовуються існуючі норми права.

Правотворчість як державна форма правоутворення характеризується такими ознаками:

• – є переважно діяльністю державних органів, їх прерогативою;
• – мас організаційну спрямованість;
• – полягає в утворенні нормативно-правових актів, що містять норми права чи скасовують, змінюють їх;
• – чітко регламентується нормами права. Правотворчість здійснюється на основі принципів:

• – законності – в основу цього принципу покладено правило, згідно якого вся правотворча робота по підготовці, прийняттю, впровадженню в життя і скасуванню нормативно-правових актів повинна здійснюватись в рамках закону;
• – гуманізму – це означає, що нормативно-правові акти повинні формулювати, захищати загальнолюдські цінності, природні права людини, створювати умови і механізми їх втілення в життя;
• – демократизму – сутністю правотворчості є вираження волі народу, безпосередня його участь в розробці і прийнятті нормативно-правових актів;
• – науковості – ефективному використанні досягнень юридичної та інших наук при розробці норм права;
• – професіоналізм – даний принцип безпосередньо пов’язаний з якістю правотворчості. До даного роду діяльності повинні залучатися лише компетентні фахівці – юристи, соціологи, політологи тощо.

• 1) оперативність – полягає у швидкій підготовці та прийнятті нормативно-правових актів ;
• 2) використання правового досвіду – необхідність спиратися на досвід інших держав;
• 3) зв’язок з практикою – норма повинна враховувати об’єктивний розвиток правовідносин.

Складність категорії правотворчості обумовлює різноманіття критеріїв її класифікації:

• 1. За способами правотворчості розрізняють:
  • – затвердження нормативно-правових актів і договорів референдумом;
  • – прийняття або видання нормативно-правових актів компетентними державними органами. У сучасних державах цей вид правотворчості є основним;
  • – створення юридичних прецедентів судовими та адміністративними органами держави. В Україні розповсюджено мало, а є одним з основних у країнах англо-американської правової сім’ї;
  • – укладення нормативно-правових договорів компетентними державними органами (або, з дозволу держави – іншими суб’єктами, зокрема, трудовими колективами);
  • – офіційне визнання державою правового звичаю або релігійної норми як форми права.
  • – законотворчість;
  • – підзаконну правотворчість;
  • – прецедентну правотворчість;
  • – договірну правотворчість.
  • – безпосередню правотворчість народу (суспільства). Цей вид правотворчості здійснюється в процесі референдуму;
  • – делегована правотворчість – це нормотворча діяльність уповноважених органів держави, яка здійснюється за дорученням вищого представницького органу державної влади:
    • o правотворчість найвищого представницького органу (парламенту) держави або суб’єкта федерації. У більшості країн світу парламент має “монополію” на законотворчу діяльність;
    • o правотворчість органів і посадовців виконавчої гілки влади (уряду, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевої адміністрації тощо).
    • o правотворчість глави держави;
    • o судову правотворчість (характерно для країн англо-американської правової сім’ї);
    • o правотворчість громадських організацій (наприклад, профспілок);
    • o локальна правотворчість (на підприємстві, в установі, організації).

    Розглядаючи процес правотворчості з більш широких, загальносоціальних позицій, можна говорити про існування більшої кількості його стадій, а саме:

    • – аналіз певних суспільних відносин і встановлення потреби в їх правовій регламентації;
    • – визначення суб’єкта правотворчості, юридичної сили і виду нормативно-правового акта;
    • – прийняття рішення про підготовку проекту нормативно-правового акта у разі необхідності;
    • – розробка концепції та основних ідей норм права, що будуть утворювати зміст нормативно-правового акта;
    • – підготовка змісту проекту нормативно-правового акта (розробником, робочою групою, правотворчим органом);
    • – попередній розгляд проекту нормативно-правового акта;
    • – громадське обговорення проекту нормативно-правового акта (провадиться в разі потреби);
    • – офіційний розгляд проекту нормативно-правового акта відповідним суб’єктом правотворчості з додержанням встановлених процедур;
    • – прийняття нормативно-правового акта;
    • – опублікування й оприлюднення нормативно-правового акта;
    • – набуття нормативно-правовим актом чинності.