За потайними дверима в комірчині тата Карло Буратіно знайшов своє щастя. Для Буратіно щастя – це театр. У цьому театрі він був зі своїми друзями та татом Карло.
Незважаючи на всі заперечення Карабаса-Барабаса, що ляльки належать йому, тато Карло забрав Буратіно, П'єро, Мальвіну та Артемона і повернувся до міста, до себе в комірчину. Тут-то Буратіно і відкрив друзям таємницю. Він попросив тата Карло зняти полотно, і за ним опинилися дверцята, які він відчинив золотим ключиком.
На ранок з'ясувалося, що Буратіно знайшов ключик в одній напівзасохлій калюжі. – А там ще не було таких ключів? – схвильовано запитав Папа Карло. – Ти все оглянув? Безтурботний Буратіно не був упевнений, що він усе дослідив, тож з радістю побіг виконувати прохання батька.
Золотий ключик був призначений для того, щоб відкрити потайні двері в комірчині папи Карло. Вона вела в чудовий ляльковий театр, справжнісінький і чарівний, а не такий, яким керував злий і страшний Карабас Барабас.